Інфекція у дитини не тільки викликає патологічний хвороботворний процес в організмі дитини; вона небезпечна для оточуючих і характеризуються масовим поширенням при контактах з хворим. Відмінною рисою інфекційних хвороб є специфічність, притаманна кожній з інфекцій, зумовлена як типом збудника, так і характером захисних відповідних реакцій організму. Будь-яка здорова людина, заразившись від хворого, може переносити інфекцію.
Дитячі інфекційні захворювання
Зміст:
- 1 Дитячі інфекційні захворювання
- 2 Імунітет дитини
- 3 Види інфекційних захворювань у дітей
- 4 Про інфекційні хвороби — Школа доктора Комаровського (Відео)
Багато вважають кір, коклюш, скарлатину, дифтерію, вітряну віспу, краснуху, свинку, поліомієліт дитячими інфекційними захворюваннями. Але це твердження не зовсім точно. Перелічені хвороби можуть зустрічатися і у дорослих, хоча більше поширені вони у дітей.
Проте інколи виникають різні ситуації. Так, в даний час частіше хворіють на дифтерію дорослі люди, відома дуже висока захворюваність на кір серед солдатів-новобранців, багато дорослі переносять коклюш, не підозрюючи про це. Тим не менш спостерігається своєрідне протягом інфекційних хвороб у дітей, обумовлене характером реагування захисних імунних сил в залежності від віку дитини.
У дитячому віці при попаданні збудника встановлено недосконалість відповідних реакцій. У дорослих осіб на місці найбільшої концентрації збудника, біля вхідних воріт, утворюється бар’єр, локализующий інфекцію. У дитини цей ефект виражений слабо і нерідко запальний процес охоплює весь організм.
Віруси-збудники для розмноження потребують продукти обміну в клітинах організму, що вони і знаходять у маленької дитини. Чим молодше дитина, тим інтенсивніше у нього відбувається обмін. Мати, хвора під час вагітності, навіть не важкою формою вірусної інфекції, може інфікувати плід, внаслідок чого він гине або ж дитина народжується з генералізованої внутрішньоутробної інфекцією або з вродженими вадами розвитку.
Функціональна незрілість систем дитячого організму простежується на особливості характеру специфічних і неспецифічних захисних відповідних реакцій, що виникають у відповідь на впровадження збудника.
Мати передає новонародженій дитині специфічні антитіла, що захищають дитини від розвитку інфекційної хвороби при зустрічі з низкою збудників. Так захищені більшість дітей в перші місяці життя від вітряної віспи та кору. Але якщо дитина захворює в першому півріччі, то чим він молодший, тим важчий перебіг інфекції, частіше виникають ускладнення.
Інфекційні хвороби у дітей першого року життя частіше, ніж в інших вікових групах, викликають смертельні наслідки.
Імунітет дитини
Імунітет — дуже складне біологічне явище. В його формуванні бере участь не тільки хвороботворний інфекційний агент, але і багато системи людського організму, беруть участь у створенні захисної реакції проти інфекцій. Імунітет може бути спадковим, переданим матір’ю при народженні і подальшому грудному вигодовуванні. Такий нетривалий імунітет і захищає малюка лише в перші місяці життя.
Материнський імунітет захищає дитину від усіх інфекційних хвороб. Новонароджені і місячні діти важко хворіють на кашлюк, навіть якщо мати має антитіла внаслідок того, що перенесла цю інфекцію в дитинстві. Несприйнятливість дитини до інфекції може бути досягнуто введенням готових специфічних антитіл з плазмою перехворіли чи імуноглобуліном з певним титром антитіл. Цей імунітет позначається як пасивний. Захист короткочасна, протягом 2-4 тижнів, далі захисні антитіла руйнуються і виводяться з організму, отже, через короткий інтервал при зустрічі з хвороботворним агентом дитина може захворіти.
Такий принцип захисту використовувався раніше, до проведення вакцинації проти кору. В даний час метод пасивної імунізації може бути використаний для різко ослаблених нещеплених дітей, у яких очікують розвитку інфекційного захворювання внаслідок близького контакту з хворими. Інший варіант використання готових специфічних антитіл — при лікуванні хворих важкими формами інфекційних хвороб в ранні строки, коли власні специфічні антитіла ще не вироблені.
Набутий імунітет може вироблятися в організмі дитини після перенесеної інфекційної хвороби або активної імунізації шляхом проведення щеплень проти певних інфекцій. Для отримання придбаного імунітету дитині вводять вакцини, що містять вбиті або ослаблені збудники або знешкоджені токсини патогенних мікробів.
Протягом 1-3 тижнів в організмі щепленого дитини починає формуватися активний специфічний імунітет, здатний захистити від тієї інфекції, проти якої проводилося щеплення. Для захисту від окремих інфекційних захворювань (наприклад, дифтерії, поліомієліту) важливо сформувати стійкий довготривалий імунітет, якого вдається досягти шляхом повторних введень антигену (повторні щеплення) для додаткової вироблення специфічних антитіл; тільки в цих випадках забезпечується його міцність і збереження.
Тривалість набутого імунітету визначається рядом факторів. В середньому його тривалість коливається від 2-5 років до 10 років і більше. Поряд з ревакцинациями (повторними щепленнями з певним регламентованим інтервалом) у створенні стійкого імунітету грають роль і штами, що використовуються для вакцини, і правильне її збереження.
Індивідуальні особливості організму також грають не меншу роль. Під впливом несприятливих соціальних умов, важкої хвороби, спадкових факторів рівень набутих специфічних антитіл може знижуватися в більш короткі терміни. У попередженні виникнення будь-якого інфекційного процесу велике значення має природна стійкість дитячого організму.
При одному і тому ж контакті з хворим одна дитина хворіє, а інший — ні. У цьому випадку, крім специфічного захисту, грає роль власна природна опірність дитини, захищає від будь-якого захворювання. У вихованні здорової дитини мають значення повноцінне, відповідне віку харчування, раціональний режим дня, постійне виконання загартовуючих процедур, тривале перебування на свіжому повітрі в будь-який час року.
Організм правильно яка виховується дитини здатний активно чинити опір виникненню інфекційних хвороб, а після проведених запобіжних щеплень виробляти стійкий і тривалий імунітет.
Види інфекційних захворювань у дітей
У боротьбі з інфекційними хворобами набуває значення і інший напрямок — захист дитини від контактів із заразним хворим. Потрібно знати про особливості поширення кожної з інфекцій. Складніше уникнути контактів із заразними хворими, від яких інфекція передається з потоками повітря. Залежно від механізму передачі інфекції називають повітряно-крапельними.
У цих випадках дрібних розмірів збудник у величезній кількості мешкає на слизових оболонках ротоглотки, носа. Разом з мікрочастинками слизу при чханні, кашлі, розмові збудник потрапляє в навколишнє середовище. Чим дрібніше виділяється секрет, тим більший простір інфікується, як, наприклад, при кору, вітряної віспі, грипі.
Більш густий, в’язкий секрет у хворих на кашлюк помітно скорочує цей простір. Відповідно визначається контагіозність (здатність до зараження) інфекційного захворювання.
У поширенні інфекції має значення швидке руйнування або стійка збереження збудника в навколишнього хворого середовища. При тривалої виживаності збудника здорова дитина, пограв іграшками хворого, може заразитися. У цих випадках збудника можна передати і через третю особу.
Хвороби, при яких збудник потрапляє в рот через забруднені їм руки, речі, продукти, воду мають фекалъно-оральний механізм передачі інфекції. Найчастіше ці хвороби називають «хворобами брудних рук». Збудник проникає в шлунково-кишковий тракт, викликаючи там запальний процес, такі інфекційні хвороби відносяться до кишкових інфекцій.
Опис інфекційних хвороб у дітей дається у розділах книги, присвячених повітряно-крапельним і кишковим інфекціям. Дитина з інфекційним захворюванням, залишений для лікування в домашніх умовах, повинен бути ізольований від решти членів сім’ї. Доглядає за інфекційним хворим людина повинна дотримуватися заходів безпеки з тим, щоб не тільки не заразитися самому, але і вберегти інших.
Тільки спільні дії батьків та медичного персоналу можуть попередити виникнення інфекційної хвороби у дитини, а у разі її розвитку — полегшити страждання хворого.