У світі не існує жодної живої людини, який нічого не боявся б. Це один з перших і основних людських інстинктів. Страх спочатку – це інстинкт самозбереження. Це найсильніша емоція, яку неможливо контролювати. У дітей це перша емоція. Дитина боїться всього того, що йому невідомо і на його особисту думку може зробити йому боляче (як тіла, так і душі).
У дітей життєвий досвід настільки бідний, що йдуть вони часто спотвореним особистими відчуттями, ніж реальним знанням. Наприклад, однорічна дитина щоразу в істеричному плачі демонструє переляк чорних вусів свого хрещеного. І тільки тому, що він ще не знає, що таке вуса і ніякої шкоди вони не можуть заподіяти йому. Ось це і є недолік об’єктивних знань про зовнішній світ.
Із віком, з набуттям знань і підвищенням інтелекту змінюються і самі страхи.
Існують розгорнуті психологічні періодизації вікових страхів. Коротко, можна виділити основні дитячі страхи, яких найбільше в дошкільному і молодшому віці (найбільш уразливі для цього вікові періоди):
Виникнення у дітей вікових страхів – це норма. Норма, коли їх не багато, вони швидко проходять, не нав’язливі і не перероджуються в більш важкі форми, наприклад, фобії.
Також страхи виникають, в результаті наслідування значимим людям (наприклад, дуже тривожна мати, яка боїться за дитину і дуже емоційно вигукує кожен раз, коли дитина падає або наближається до небезпеки).
Страхи можуть внушаться з боку дорослих («не біжи – впадеш», «не ходи – там «бабай», «не виходь – чужий дядько забере»).
Страх може розвинутися на тлі психотравмуючої ситуації (важкий сімейний конфлікт, хвороба або смерть близької людини тощо) або переляку (вкусила собака, впав під воду).
Але далеко не всі діти обов’язково мають стандартний набір страхів у відповідності зі своїм віком. А є діти, які особливо полохливі і важко справляються самостійно зі своїми страхами. До такої групи ризику відносяться:
У боротьбі зі страхами важливо запам’ятати одне просте правило: якщо дитина боїться, значить йому дійсно страшно.
І тому важливою умовою в загальній перемозі стане прийняття страху. Ніколи не можна соромити і закликати до дорослості, мужності або незначності в даній ситуації («Ти ж чоловік», «я в твоєму віці вже не боявся подібних дрібниць»).
Потрібно цікавитися життям свого чада: що дивиться, читає, у що грає. Спробувати відсіювати особливо страшні й незрозумілі дитині.
Ефективно, якщо розмовляти про уявних «страшилищах»: «хто вони? Чому прийшли до тебе? З якими намірами? Де вони мешкають? Можна з ними подружитися і що з цього вийде? Що вони тобі скажуть? Якщо вони злі, як їх можна перемогти»?
У ході бесіди допомагає спільне малювання, твір казок, тематичний домашній театр. Дитячий страх набагато легше перемогти в грі, ніж у ході повчального монологу.
Подібні методи допомагають програти способи подолання страху, направити його у поза – образи злих страховиськ, а не накопичувати в собі ці негативні емоції руйнують.
Дитячі страхи безумовно потрібно усувати, для того щоб не пустити коріння страху вглиб вже підростаючої особистості і не неабияк зіпсувати життя.