Багато людей стурбовані тим, щоб зміцнити свій імунітет, зробити його сильніше, щоб відгородити себе від можливих недуг. Однак іноді трапляється зворотна ситуація: занадто активно працює імунна система викликає наслідки чи не гірше, ніж пригнічена. Мова йде про аутоімунному тиреоїдиті – хвороби, викликаної саме занадто старанно працюють імунітетом.
Зміст:
Що це за патологія
Хронічний аутоімунний тиреоїдит (лимфоматозный тиреоїдит, хвороба Хашимото) – запальний процес аутоімунної природи, що вражає щитовидну залозу. Патологічний процес полягає у виробленні організмом антитіл, що ушкоджують тканину власної щитовидної залози. У нормі ці речовини є захисною реакцією проти потрапили в організм чужорідних тіл і патогенних мікроорганізмів.
На поверхні всіх клітин нашого організму знаходяться молекули, необхідні для розпізнання цих клітин нашою імунною системою. Якщо в організм потрапляє, наприклад, мікроб, який не має на собі специфічних для даної імунної системи білків-маркерів, то клітки імунної системи починають з ним боротьбу.
Аутоімунний тиреоїдит може виникати як по причині того, що на клітинах щитовидної залози з якихось причин виявилися не ті білки-маркери, так і від того, що клітини-супресори пригнічують активність імунної системи у відповідь на власні тканини, з якоїсь причини перестали бути активні.
Після того, як імунітет пацієнта почав сприймати клітини щитовидної залози як «ворожі», в них починають накопичуватися лейкоцити. Лейкоцити – це клітини, в нормі покликані руйнувати патогенні освіти, тому після їх дії на щитовидну залозу останньої клітини починають поступово запалюватися і гинути. Через деякий час, після загибелі значної частини клітин, організм починає відчувати брак гормонів, які до цього вироблялися здоровими клітинами щитовидної залози.
Цей стан називається гіпотиреозом і характеризується системними порушеннями в організмі. Цей сценарій розвитку хвороби є найпоширенішим, проте кількість гормонів може і залишитися в нормі або навіть перевищити її.
Таким чином, аутоімунний тиреоїдит – це запалення щитовидної залози, викликане неправильною роботою імунної системи і тягне за собою гормональні збої.
Погана екологія
Аутоімунний тиреоїдит вважається генетичним захворюванням – тобто або передається у спадок, або які виникли в ході випадкової мутації генів. Зазвичай у людей, чиї родичі страждають тиреоїдитом, також зустрічаються й інші захворювання ендокринної або імунної системи. Часто виявляється сильна зв’язок між наявністю близьких родичів з аутоімунним тиреоїдитом і хворобою у самих пацієнтів. Однак спадковий фактор не є обов’язковою умовою, існують і інші причини, що викликають тиреоїдит.
Імунна відповідь організму на клітини щитовидної залози виникає в тому випадку, якщо білки цих клітин (тиреоїдні антигени) потрапляють у загальний кровотік. Це може виникнути у разі будь-якого порушення цілісності щитовидної залози: при інфекції, сильному запальному процесі, при необережному проведенні операції або навіть при травмі. Крім того, спровокувати виникнення аутоімунного тиреоїдиту може погіршення екології, дефіцит селену в регіоні проживання, недолік йоду або, навпаки, йодовое отруєння, підвищений радіоактивний фон та інші непоточнені фактори.
Незважаючи на те, що основний фактор захворювання аутоімунних тиреоїдитом – спадковий, варто звернути увагу і на інші умови, які особливо стосуються небезпечного виробництва і поганої екології.
Прояви захворювання залежать від типу його розвитку і поточній стадії, а точніше – від концентрації гормонів щитовидної залози в крові пацієнта. Найчастіше спочатку кількість гормонів зростає, пізніше – різко знижується. Однак існує і прихована форма тиреоїдиту, при якій кількість гормонів довгий час залишається в межах норми і не проявляється клінічними ознаками.
Отже, якщо вироблення гормонів знижується, і пацієнт знаходиться в стані гіпотиреозу, то аутоімунний тиреоїдит проявляється наступними ознаками:
Запор
Якщо ж пацієнт відчуває гіпертиреоз, тобто надлишок концентрації гормонів, то картина прямо протилежна:
Після виявлення у себе хоча б деяких з цих симптомів слід звернутися до ендокринолога. Подальша діагностика буде включати в себе таким заходи, як огляд і пальпацію, здачу крові на ТТГ і тиреоїдні антигени, а також УЗД. Зазвичай при аутоімунному тиреоїдиті на УЗД і при пальпації виявляється збільшення щитовидної залози і наявність в ній вузлів.
Основною діагностичною ознакою є наявність в крові тиреоїдних антигенів, в іншому випадку уточнюється наявність інших захворювань ендокринної системи.
При появі симптомів загальної втоми або, навпаки, збудження, не пов’язаних безпосередньо зі стресом або неврологічними захворюваннями, зверніться до лікаря-ендокринолога.
У групі ризику літні жінки
Аутоімунний тиреоїдит – досить рідкісне захворювання. В цілому їм страждають приблизно 3% всіх людей, а виражена клінічна форма спостерігається тільки у 1%. Найбільш часто це захворювання розвивається у жінок після народження дітей, а також літніх жінок старше 60 років. Чоловіки в середньому хворіють аутоімунним тиреоїдитом рідше, ніж жінки, приблизно в 6 разів. Крім того, у 6% породіль спостерігається особлива форма післяпологового аутоімунного тиреоїдиту.
Частіше решти населення планети хворіють жителі з низьким вмістом селену в грунті, віддалених від моря регіонах, а також регіонах з тяжкою екологічною обстановкою. Особливо важко жителям великих промислових міст, які самі працюють на виробництві: піддаючись впливу токсинів, радіації і перепадів температур, ризик захворіти на аутоімунний тиреоїдит (як і іншими хворобами імунної системи) різко зростає.
Також у групі ризику перебувають ув’язнені, що відбувають покарання в колоніях, і маргінальне населення. Справа в тому, що до пошкодження щитовидної залози в тому числі може привести розвиток інфекції в пазухах носа, в горлі або навіть в каріозних зубах. При низької доступності медицини ці верстви населення ризикують захворіти аутоімунним тиреоїдитом в якості ускладнення до цих інфекцій.
Не уточнена залежність захворювання аутоімунним тиреоїдитом від сильних емоційних стресів. Якщо ця залежність існує, то до групи ризику слід віднести також людей екстремальних професій, людей, які перебувають у важкій життєвій ситуації, а також пережили катастрофу або злочин.
Основну групу ризику захворювання становлять жінки, особливо похилого віку, однак слід також звертати увагу на людей, що працюють в екстремальних і шкідливих умовах.
Правильна діагностика
При своєчасній діагностиці та лікуванні захворювання пацієнт може прожити довге плідне життя без симптомів аутоімунного тиреоїдиту. Виняток становить лише поєднана форма хронічного тиреоїдиту з підгострим: в цьому випадку може з’явитися гнійник, який без оперативного втручання загрожує проривом, і, як наслідок, сепсисом і летальним результатом. Інша складна форма аутоімунного тиреоїдиту – гіпертрофічна, в результаті якої тканина щитовидної залози швидко розростається і може заважати диханню пацієнта. Однак при своєчасному хірургічному втручанні і ця проблема благополучно дозволяється.
Лікування аутоімунного тиреоїдиту симптоматичне. Стан пацієнта регулярно перевіряється лікарем-ендокринологом та в залежності від кількості гормонів щитовидної залози призначаються відповідні препарати. У разі гіпотиреозу це синтетичні гормони, у разі гіпертиреозу – тиростатики. Для зниження вироблення антитіл призначають протизапальні препарати, спільно з ними – вітаміни, адаптогени та препарати для корекції імунітету.
При регулярному прийомі ліків та спостереження у лікаря пацієнт може прожити ще 15-18 років без особливих скарг на самопочуття. Можливі лише короткочасні загострення в холодний період року або при простудних захворюваннях.
Незважаючи на те, що з часом можливе погіршення стану пацієнта, своєчасна діагностика і лікування захворювання допомагають зберегти йому працездатність і хороше самопочуття на тривалий час.