Спілкування з дитиною звичайно необхідно, але воно не є основоположним у формуванні його поведінки. Характер дитини формується на основі особистого прикладу батьків, а не їх рад. Якщо виховання обмежується тільки причіпками і докорами, необґрунтованими обмеженнями і повчальними лекціями, то батьки ризикують і зовсім втратити довіру малюка. Як же все таки правильно будувати діалог зі своєю дитиною, не допускаючи безлічі помилок при цьому?
Потреба в спілкуванні маленька людина відчуває з самого народження. Малюк формує культуру своєї поведінки у міру дорослішання, слухаючи розмови в будинку, запам’ятовуючи інтонації і слова, переймаючи манеру поведінки. Ще однією складовою спілкування малюка з батьками є виховання і комунікація. При цьому важливі інтонація і тон, враховуючи вік і особливості конкретного малюка.
Мета спілкування з дитиною – розуміння.
Для встановлення взаєморозуміння з малюком існує два основних правила:
Добитися поваги і розуміння від карапуза можна тільки розмовляючи з ним на рівних, враховуючи що він хоч і маленька, але вже особистість. Йому треба давати можливість висловлювати свою думку, яка не завжди збігається з бажанням батьків.
Якщо вчинки батьків не збігаються з їхніми словами, дитина вчиться брехати на дорослому прикладі. Тому обіцяючи щось дитині, важливо розрахувати свої можливості і виконати сказане.
Кожна дитина має життєво необхідну потребу в любові батьків. Байдужі моралі вчать його коритися, але при цьому накопичують в його душі страх і відчуження. Не потрібно починати розмову з малюком в роздратованому стані, навіть якщо причиною поганого настрою є сам малюк. Так малюк може подумати, що він нікому не потрібен і всім байдужі його бажання і потреби. «Ти зараз у мене подивишся!» — одна з найпоширеніших і неправильних фраз роздратованих батьків. Треба брати себе в руки, і говорити з дитиною ласкавим люблячим голосом.
Відносини між батьками і дітьми допоможуть поліпшити тактильні відчуття і хороші емоції. Подивившись дитині в очі, доторкнувшись за руку, можна ласкаво почати розмову, тільки робити це потрібно обов’язково щиро. Під час розмови бажано не відволікатися на домашні справи.
У спілкуванні з дітьми краще прохання, а не накази. Важливо, щоб дитина не підпорядковувався, а сам усвідомлював ступінь відповідальності за свої вчинки. Прохання слід говорити в позитивній формі, без частки НЕ. Наприклад,замість фрази: «Поки все НЕ з’їси, НЕ вийдеш з-за столу», буде продуктивніше фраза: «Коли ти все доїси, можна буде пограти».
Дітям складно сприймати нудні доводи дорослих, тому потрібно викладати свої запитання цікаво, наприклад, за допомогою притч або оповідань зі свого дитинства.
Увагу дитини швидко, тому свої аргументи треба викладати небагатослівно.
З дитиною важливо бути щирим і виявляти інтерес до його проблем.
Розмову слід вести у зрозумілій для дитини формі, враховуючи його вік і розвиток.
Якщо радити дитині на кожному кроці, то все це може загубитися у загальному тлі настанов. Не потрібно давати конкретних моралей, краще підказати дитині, щоб він сам знайшов правильне рішення.
Незважаючи на втому відповідати на запитання дітей слід однозначно і чітко, якими б смішними і безглуздими вони не здавалися.
За хорошу поведінку доцільно похвалити дитину, показати йому свою радість, йому важливо почути гарну думку про себе. Зауваження ж слід вимовляти спокійним, розміреним тоном, докладно пояснюючи, в чому саме його вина. Важливо, щоб дитина розуміла, що не сподобався його вчинок, а не він сам.
Ніколи не відмовляйте в проханні почитати своїй дитині, так розширюється його лексикон і грамотність мови. Чим більше він чує культурних і різноманітних слів, тим красивіше буде його промова. Зовсім скоро дитина подорослішає і буде говорити в суспільстві також, як і говорили з ним у дитинстві. Вдалого спілкування з дитиною!