Як правило, особистість людини розвивається і змінюється протягом усього життя. У певні вікові періоди відбуваються свого роду «стрибки», які змінюють модель поведінки і рівень розвитку. Деякі види діяльності відходять на другий план, інші ж займають важливе місце.

Дитячі кризові періоди в психології називають кризами емансипації. Це означає віддалення від батьків, вихід з-під їхнього впливу. Для гармонійного розвитку малюка батькам важливо знати, як поводитися з дитиною в момент кризи.

Види

Умовно можна виділити наступні критичні періоди дитинства:

  • Біологічний (поява малюка на світ): фізично дитина вже не є одним цілим з матусею. На даному етапі важливо надати максимальний комфорт у фізичному плані, тобто вчасно годувати, прикладати до грудей, укладати в теплу ліжечко або біля матусі. Поряд з цим може з’явитися лактаційний криза, сутність якого полягає в необхідності більшої кількості молока, що виробляється у мами. Важлива рекомендація: як можна частіше прикладайте дитину до грудей і дотримуйтесь режим годування, не використовуйте пустушку.
  • Психологічний період, що характеризується народженням особистості, власного «я». Цей період ще називають кризою трьох років. Він є вкрай важливим, оскільки в цей час відбувається формування волі. Батькам слід побудувати певну стратегію дій.
  • Соціальний (сюди відносять криза семи років і підлітковий період). На цих етапах відбувається соціалізація особистості та зайняття нею свого місця в суспільстві.

    • Трирічний криза малюка: гострі зміни

    Перше, що повинні зрозуміти дорослі: цей період має гострий перебіг і ніякої корекції не піддається. Звичайно, можна пригнічувати дитину своєю міцністю і владою, однак це призведе до руйнування вольових навичок, які так необхідні для нормального існування в сучасному соціумі. А ось передбачити і морально підготуватися до змін можливо. Простежте за першими передкризовими «дзвіночками», які пов’язані з пізнавальними функціями:

    • зацікавленість своїм відображенням у дзеркалі;
    • для дівчаток важливим стає, який вигляд вони мають;
    • хлопці гостро реагують на невдачі (наприклад, коли не виходить зібрати конструктор) тощо.

    Згодом (приблизно через 1-2 місяці) і настає власне криза. А він проявляється наступними рисами.

  • Упертість. Дитина наполягає не тому, що йому дійсно чогось хочеться, а тому, що це він просить. Наприклад, ви придбали таку бажану ляльку, а інтерес до неї зник дуже швидко. Це говорить про те, що ця іграшка була лише приводом заявити про власній силі над батьками.
  • Непокірний поведінка (протест, бунт). Наприклад, ви пропонуєте малюкові пограти, а він відмовляється, хоча через кілька хвилин сам захоплюється грою. Тобто ідея дитині подобається, але для малюка головне — негативно зреагувати на те, що ви запропонували.
  • Свавілля. Малюк каже: «Я сам!». Формується самостійність і прагнення довести всім, що він може впоратися без сторонньої допомоги.
  • Знецінення. Якщо до трьох років батьки для дитини — це все, то після трьох років ситуація кардинально змінюється: малюк може навіть дратувати і ображати батьків. Тобто йому важливо зіштовхнути дорослих з п’єдесталу пошани. Так дитина починає розуміти, що саме він є автором свого життя. Якщо цього знецінення не станеться, дитина виросте залежним і інфантильним. Головне — не перегнути палицю, тому батькам слід обережно реагувати на таку поведінку і намагатися знайти компроміс.
  • Деспотизм. Дитина намагається все підпорядковувати своїм бажанням, йому хочеться, щоб все робили саме так, як він захоче. Особливо яскраво така поведінка спостерігається в сім’ях з однією дитиною.

    • Позитивні риси негативної поведінки

    Як би страшно не звучало описану вище поведінку, все ж і воно має іншу сторону медалі — позитивну. У малюка формується власна думка. Тобто закладається самостійність.

    Своє початкове рішення малюк відстоює, вчиться бути вірним йому, прикладає максимум зусиль для того, щоб світ підкорявся його бажанням. А це, в свою чергу, породжує волю.

    У дитини з’являються власні цінності і орієнтири. Батьки теж повинні перебудувати своє ставлення: припинити робити замість дитини те, що вона сама в змозі зробити.

    Адекватна позиція батьків: не дозволяти заходити за межі дозволеного і не перешкоджати прояву особистості. Те, що категорично забороняється малюкові (що несе в собі небезпеку, наприклад, гратися інструментом) має бути обмежена. І тут потрібно проявити наполегливість. Втім, важливо і дати простір, створити безпечну зону, де маляті можна все.

    В цей час психологи радять зробити наступну таблицю:

    • категорично забороняється: чіпати електричні прилади, залишитися самому у повній ванні, бити інших дітей або дорослих;
    • можна робити спільно з дорослим: готувати їжу, стрибати на дитячому майданчику, грати з «дорослими» речами;
    • малюкові дозволяється робити самостійно: грати своїми іграшками, малювати на папері, кататися на іграшковій машині тощо.

    Батькам також важливо мати єдину стратегію і не дозволяти робити те, що інший з дорослих забороняє. Для дитини можна подати цю таблицю як «Звід правил нашого Царства», тобто не нав’язувати правила, а перетворити їх у цікаву гру.